підозра
ПІДО́ЗРА, и, ж.
Думка про чию-небудь причетність до чогось негативного, сумнів у чиїй-небудь порядності, чесності, відданості і т. ін.
[Глушак:] Кинь ти свої підозри. Худяков мій друг. [Максимов:] Ну й що ж? (О. Довженко);
// на кого – що, перев. у сполуч. зі сл. викликати, виникати, закрадатися, з'являтися, мати і т. ін. Здогад, припущення про що-небудь.
– Мені переказали, щоб я Вітю взяла додому, бо в нього підвищена температура. Поки що невелика, але є підозра на свинку (М. Томчаній);
В останній час у Мар'ї Іванівни виникла підозра, що чоловік знає щось про сина і ховає це від неї (О. Донченко);
Били його на шляху, били, коли повертався додому, били в час розливання баланди і, особливо, коли мали підозру, що він пробує щось малювати (В. Козаченко).
(1) Підо́зра па́дає / впаде́ на кого – кого-небудь підозрюють в чомусь.
Маслюк вирішив підіслати до сторожа когось із суворовців, на якого не могло впасти ніякої підозри (І. Багмут).
○ (2) З підо́зрою, у знач. присл. – недовірливо, підозрюючи в чому-небудь.
Зара здогадалася, що Тамара ставиться з мало прихованою підозрою до її слів (А. Хижняк);
– Хто ж ти і звідки? – Я здалека, – загадково кинула дівчина і з підозрою глянула на вусатого вершника (С. Добровольський);
Царська цензура з підозрою поставилась до поеми “Гайдамаки” (з наук. літ.);
(3) На підо́зрі, у знач. присл. – у становищі, коли комусь не довіряють, когось підозрівають.
– У багатьох наших хлопців він уже на підозрі. Не інакше, як польський сищик (О. Гончар).
◇ Упа́ла тінь підо́зри див. тінь.
Словник української мови (СУМ-20)