підсусідок
ПІДСУСІ́ДОК, дка, ч.
До 1917 р. в Україні – безземельний селянин, що проживав у чужому будинку.
Недовго сидів Іван Уласович: забрав усіх з худобою, бо вони жили підсусідками, та й повіз до себе (О. Стороженко);
В Острі існувала також значна група збіднілих або розорених господарів, що жили по дворах, – це бобилі або підсусідки (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)