пірнути
ПІРНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
Однокр. до пірна́ти.
От-от доплив [рибалонька]. Пірнув, виринає – І утоплену Ганнусю На берег виносить (Т. Шевченко);
Червоний чобіт став на самий берег і пірнув у воду (І. Нечуй-Левицький);
Літак .. круто пірнув до землі (Іван Ле);
Я пірнув у бомбосховище (Л. Смілянський);
Сини .. вийшли в люди. Федько в науку увесь пірнув, ось вже і став професором (Н. Рибак);
По відході о. Василя Раїса пірнула в ліжко (М. Коцюбинський).
◇ [Як (мов, ні́би і т. ін.)] у во́ду впа́сти (ка́нути, пірну́ти і т. ін.) див. упа́сти¹;
(1) Як у во́ду пірну́ти (д) див. упа́сти¹.
Словник української мови (СУМ-20)