пірнути
ПІРНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до пірна́ти.
От-от доплив [рибалонька]. Пірнув, виринає — І утоплену Ганнусю На берег виносить (Шевч., І, 1963, 161);
Червоний чобіт став на самий берег і пірнув у воду (Н.-Лев., II, 1956, 62);
Літак.. круто пірнув до землі (Ле, Право.., 1957, 111);
Я пірнув у бомбосховище (Сміл., Сашко, 1954, 104);
Сини.. вийшли в люди. Федько в науку увесь пірнув, ось вже і став професором (Рибак, Час.., 1960, 129);
По відході о. Василя Раїса пірнула в ліжко (Коцюб., І, 1955, 318).
◊ Як (мов і т. ін.) у во́ду пірну́ти — те саме, що Як (мов і т. ін.) у во́ду впа́сти ( див. вода́).
[Тетяна:] Тут ось дівчина безвісти пропала!..Як у воду пірнула! (Мам., Тв., 1962, 262);
Мов у воду був пірнув Санько Паскуда і ось виринув. Виринув слідчим у поліції (Збан., Єдина, 1959, 67).
Словник української мови (СУМ-11)