п'янюга
П'ЯНЮ́ГА, и, ч. і ж., зневажл., лайл.
Те саме, що п'яни́ця.
Картьожники [картярі], п'янюги, .. Побравшись за руки, ходили І все о плутнях говорили (І. Котляревський);
[Одарка:] А мій же п'янюга де, кажи, де? [Горпина:] Господь з тобою, Одарко! Я твого чоловіка ніколи .. в моїй хаті не бачила! (М. Кропивницький);
Ти все бачиш, ти все знаєш... І сякі, такі п'янюги, злодії. Господи! (Панас Мирний);
[Копистка:] Бувало всього. Бувало й нап'єшся отак та прителіпаєшся додому без розуму. Прокинешся вранці .. То вона: “Що, пянюго, голова болить?” (М. Куліш);
Принесла її [гуску] пані Бусликова і сказала: – Пані Ганусю, візьміть си [собі] тоту [цю] гуску, але я вас дуже прошу, чи не буде ваша ласка вишити ще й мого чоловіка. Бо тая п'янюга мене в гріб заведе (Ю. Винничук).
Словник української мови (СУМ-20)