разочок
РАЗО́ЧОК¹, чка, ч.
Пестл. до разо́к¹.
– Володя, подзвони Басовій ще разочок. Як же в такий день без неї за стіл сідати (В. Собко).
РАЗО́ЧОК², чка, ч.
Зменш.-пестл. до разо́к².
І внучатам із клуночка Гостинці виймала [Ганна]: І хрестики, й дукачики, Й намиста разочок Яриночці (Т. Шевченко);
Вона приязно всміхнулася, відкривши разочки білих зубів (М. Олійник);
* Образно. – Любо, це ти? – здивовано зупиняється проти неї парубок. – Ні, не я, – відриває руки від обличчя і разочки сміху розкочуються по дорозі (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)