ревнувати
РЕВНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., кого і без прям. дод.
Відчувати ревнощі (у 1 знач.).
[Кіндрат Антонович:] Ревнувала ти мене, а я тебе за те не гладив по головці [голівці] (М. Кропивницький);
– Не хотілось би мені оддавать тебе в руки сивому дідові: зв'ялить тебе, ревнуючи, як вітер билину в полі (П. Куліш);
Перед цим знімком Тоня часто зупиняється, і Віталик аж трохи ревнував (О. Гончар);
// Вважати кого-небудь своїм суперником (своєю суперницею) у коханні.
Потай ревнував [Маковей] його до Ясногорської, але, навіть ревнуючи, не зичив лейтенантові ніякого лиха (О. Гончар);
// Тяжко переживати, страждати через те, що хтось виявляє більшу прихильність до кого-, чого-небудь іншого.
Григорій Григорович молодший любив свого діда. Це почуття за дворічний онуків вік встигло так розвинутися, що бідна мати ревнувала сина до сліз (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)