ревність
РЕ́ВНІСТЬ, ності, ж.
1. Властивість за знач. ре́вний 1–4.
Він похвалив Івана за ревність у краєзнавчій роботі (П. Колесник);
Не можна сказати, щоб після такого знайомства з історією католицької церкви Стаха перестала ходити у церкву .. Але її молитви втратили свою давню ревність, а сповіді – щирість (Ірина Вільде).
2. розм., рідко. Те саме, що ре́внощі.
Його жінка .. труїла йому найкращі і найлюбіші хвилини в житті. Її несита ревність не давала йому покою ні на одну хвилину (Панас Мирний);
До пізнього вечора блукав Микола по лісу, терзаючись ревністю, роздумуючи над долею Оксани (В. Гжицький).
Словник української мови (СУМ-20)