реготати
РЕГОТА́ТИ, очу́, о́чеш і рідко РЕГОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.
Гучно, нестримно сміятися.
[Одарка:] Вона так страшно реготала, що й досі той регіт лящить і вчувається мені!.. (М. Кропивницький);
Чіпка аж за живіт береться та регоче (Панас Мирний);
Знесилена остаточно тим сміхом, впала [Катя] на траву й реготала (В. Козаченко);
// з кого. Насміхатися, глузувати з кого-небудь.
А в кухні тим часом стояв несамовитий регіт. Реготали з паламаря (Панас Мирний);
// перен. Видавати характерний звук, що нагадує гучний сміх (про птахів, тварин).
Стогнуть пугачі, регочуть сови, уїдливо хававкають пущики (Леся Українка);
Крик той сойка повторила: – А знайти мене вам зась! – І, регочучи, знялась, Лиш майнули сині крила... (Д. Білоус);
// перен. Створювати розкотистий звук, що нагадує гучний сміх (про предмети, явища природи тощо).
Коли б добігти, коли б сховатись, щоб уже не чути дзвонів, червоних дзвонів, що мчать навздогін, б'ють у саме серце, скачуть і регочуть, як божевільні (М. Коцюбинський);
– Пу-гу... пу-гу... ж-ж-ж... кряк!.. – регоче крига під гострими підковами... (І. Микитенко).
◇ (1) Регота́ти на пу́па – те саме, що Смія́тися / засмія́тися на ку́тні (див. смія́тися).
– Таке мені слово сказала [Домця], що й повторяти не буду. Клятий Шугалія регоче, реготав би ти на пупа (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)