реготун
РЕГОТУ́Н, а́, ч., розм.
1. Той, хто любить реготати.
О. Хведор був веселий, реготун (І. Нечуй-Левицький);
Високого зросту, станкий, бравий, широкоплечий, як з заліза збитий [Максим], а до того ще й меткий, як заєць, співун, реготун... (Панас Мирний).
2. Уживається як прикладка до назви птахів родини чайок або як назва цих птахів.
Раптом в одному боці почувся наче сміх, наче крик .. По довгій хвилині здогадався, що це кричать чайки-реготуни (В. Гжицький).
Словник української мови (СУМ-20)