реміння
РЕМІ́ННЯ¹, я, с., розм.
Збірн. до ре́мінь 1.
Не боявся Микула й діла: коли зупинялись на ніч, котив вози, зв'язував їх мотузами й ремінням, копав разом з усіма рів навкруг стану (С. Скляренко);
Незабаром зайшов начальник варти, щелепастий здоровило, увесь у ремінні, в блискучих крагах (О. Гончар).
РЕМІ́ННЯ², я, с., розм.
Збірн. до ремі́нь.
Навіть не оглядаючись, я узнаю, що це їде хтось із небагатих людей, бо упряж на конях не рипить ремінням (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)