ремісницький
РЕМІСНИ́ЦЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до ремісни́к 1.
[Савич:] Народ уярмлений воістину! А уряд та імператор нинішній – хіба не варваризм, не темінь, не дикунство насаджують серед людських низів, між черні ремісницької, між хлопів, між кріпаків? (С. Голованівський);
// Зробл. кустарним, не фабричним чи заводським способом.
Ремісницькі вироби;
// Належний ремісникові, власт. йому.
Прикладом ремісницької пісні, лексикон якої поширений за рахунок назв професій, може служити так звана “Цехова пісня” (з наук. літ.);
// У якому навчаються ремісники (у 3 знач.).
В саду і вітер, і тополі, і грає в “цурки” дітвора. А в нас, у ремісницькій школі, станків і рук весела гра (В. Сосюра).
2. перен. Позбавлений творчої ініціативи.
Не треба надто простолінійно розуміти і знамениту формулу Чернишевського: “Прекрасне – це життя”, бо тоді можна скотитись до грубого натуралізму, до байдужого, ремісницького копіювання життя без усякого відбору фактів та ідейного їх осмислення (М. Рильський);
Ніякі ремісницькі підробки або малохудожні напівфабрикати вже не витримують суду громадськості (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)