репіжити
РЕПІ́ЖИТИ, жу, жиш, недок., розм.
1. кого, що і без прям. дод. Дуже, сильно бити, шмагати, хльостати кого-небудь.
Якась звіряча лють. Ніби не вороного він репіжить, що аж клоччя спітнілої шерсті летить з нього і ще більше казить господаря (Іван Ле);
Он кума Тетяна репіжить Миколку за те, що шапку .. загубив (Остап Вишня);
Пальоха вигинався, ховав голову, нахилявся вперед. А Ауер товк його ногами, чимдуж репіжив, поки припер до стіни (А. Хижняк).
2. Лити, періщити (про дощ).
Добувся я до Козлова – вже добре похолодало, надворі саме дощ репіжив (О. Гончар);
– Дощ репіжить, новий віз і вся упряж мокнуть коло самого навісу (В. Кучер).
3. Сильно, надривно плакати.
Дитина репіжила з півгодини (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)