рецидив
РЕЦИДИ́В, у, ч.
1. мед. Повернення або повторення хвороби в типовій формі відразу після одужання або в період одужання.
Особливо небезпечні для здоров'я дитини наступні приступи (рецидиви) хвороби [ревматизму], оскільки з кожним новим приступом посилюються зміни в серці (з наук.-попул. літ.);
[Психіатр :] Ви казали, що се [захворювання] у неї не довго було? [Олімпіада Іванівна:] Так, з місяць, і минуло одразу, як рукою зняло. [Психіатр:] І більш не було рецидивів? (Леся Українка).
2. Повторний вияв чого-небудь.
Пізніше корила [Любов Прохорівна] себе за ці рецидиви старих залишків віри у сни, в загадування на щастя (Іван Ле).
3. юр. Повторне (чи неодноразове) вчинення злочину.
Гірше буває, коли необачний попадається вдруге, а то й втретє. Це завдає дяді Васі клопоту, якщо злочин взагалі має бути покараний, то рецидив і поготів (Б. Антоненко-Давидович).
Словник української мови (СУМ-20)