ритм
РИТМ, у, ч.
Рівномірне чергування впорядкованих елементів (звукових, мовних, зображальних і т. ін.), циклів, фаз, тих чи інших процесів і явищ.
Натиснув [Мстислав] на білу кнопку [магнітофона], і зразу ритми штраусівського вальсу пролунали в кімнаті (В. Собко);
У “Лісовій пісні”, написаній і римованим, і білим віршем, Леся Українка досягла вершин поетичної майстерності. Вона використовує найрізноманітніші ритми – від плавного, розлогого, що відповідає характеру розповіді, до прискореного, що відповідає ритмові танцю (з навч. літ.);
Ритм спостерігається в русі планет, у зміні дня і ночі, в організованому трудовому процесі, у правильному чергуванні візерунків орнаменту тощо (з наук.-попул. літ.);
Дубов'яз окинув двір, мовби хотів ще раз пересвідчитись, що робочий ритм нічим уже не порушиться (І. Рябокляч);
Для конституції організму надзвичайно характерним є ритм його життєвих процесів (з наук. літ.).
Збива́тися / зби́тися з ри́тму див. збива́тися.
△ (1) Цирка́дний ритм – циклічне коливання інтенсивності того чи іншого біологічного процесу з періодом у межах 20–28 годин.
Як ми бачили з різноманітніших дослідів циркадні ритми майже не залежать від температури й швидкості обмінних процесів, а біохімічні реакції – аж надто реагують на них (з наук.-попул. літ.);
(2) Краніосакра́льний ритм – визначуваний гідравлічною системою кісток черепа ритм, що викликає рух цереброспінальної рідини, утвореної у шлуночках головного мозку.
Краніосакральний ритм можна відчути пальпаторно на різник ділянках тіла (з наук.-попул. літ.).
◇ Вхо́дити / ввійти́ в ритм див. вхо́дити;
Потрапля́ти (втрапля́ти) / потра́пити (утра́пити) в ритм див. потрапля́ти.
Словник української мови (СУМ-20)