робітничий
РОБІТНИ́ЧИЙ, а, е.
Прикм. до робітни́к 1.
Наган в робітничій руці. Постріл. Куля в пенсне. Все (О. Довженко);
Походити з робітничої родині;
// Власт., притаманний робітникові.
Ото й почне розповідати [Хведь] – про місто, про завод, про життя робітниче... (А. Головко);
// Який складається з робітників.
[Голос:] – Здається, вчасно поспіли, – припав командир робітничого загону до вогкої від роси станини (М. Стельмах);
// Який очолює маси робітників, виражає і захищає їх інтереси.
– Тут [у газеті] усе про третій з'їзд робітничої партії, що був у Лондоні (П. Панч);
// Здійснюваний робітниками.
В самому місті почали вибухати робітничі повстання (О. Гончар);
// Признач. для робітників.
Павлусь вступив на бібліотечні курси і тепер був бібліотекарем у робітничому клубі (О. Донченко);
// Заселений робітниками, в якому живуть робітники.
Він швидко проминув останній робітничий квартал і вийшов у білий степ (Г. Епік);
Поблизу тісно скупчились хатки старого робітничого селища (Ю. Шовкопляс);
Він мусив несподівано виїхати до робітничих казарм (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)