родичання
РОДИЧА́ННЯ, я, с., розм.
1. Дія за знач. родича́тися.
– Хіба шлюб і родичання з шановним гетьманом мене зневажить? (Іван Ле);
Найбільше з усіх полюбила вона Зою, старшу за себе, але щиру, сердечну до неї... Тепер Степка зверталась до неї не інакше, як “сестричко”, і Зоя гордилася цим родичанням (В. Земляк).
2. Родинні стосунки, зв'язки.
Одного прекрасного вечора приходить у гості до Скоробагатьків якась далека їх родичка, того ступеня родичання, що називається десятою водою на киселі, або – нашому тинові двоюрідний пліт (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)