родич
РО́ДИЧ, а, ч.
1. кому, чий, рідко кого. Той, хто перебуває у спорідненості з ким-небудь.
– Що воно за люди? – поспитала Христя в Кирила .. – Вони якісь мені далекі родичі доводяться... (Панас Мирний);
Парубок один, Микола Синяк, родич Луценків, був у боярах на весіллі одному (А. Тесленко);
Родич литовського канцлера Ян Сапега привів загін чисельністю близько 7,5 тис. чоловік (з навч. літ.);
* Образно. Хто біди боїться, тому вона родич (прислів'я);
Етнографія має багато родичів. Вона межує і з загальною історією, і з фольклористикою (М. Рильський);
// ірон.
Ми родичі: на однім сонці онучі сушили (прислів'я).
2. перен. Той, хто має однакові з ким-небудь думки, риси характеру і т. ін. схожий чимсь на когось.
Се був пройдисвіт і непевний, І всім відьмам був родич кревний – Упир і знахур ворожить. Умів і трясцю одшептати, І кров христьянську [християнську] замовляти (І. Котляревський).
3. Рослина, тварина чи птах одного виду з іншими рослинами, тваринами або птахами.
Дикий мигдаль, або так званий бобчук, був єдиним родичем персика, який не боявся морозів (з наук.-попул. літ.);
// Предмет одного роду, розряду з іншими предметами.
Всі гуртом .. несли або передавали Валентинові всякий брухт, що показувався недосвідченому окові якимсь родичем радіоприймача (О. Гончар).
◇ (1) Бі́дний ро́дич – нещасний, невлаштований.
– Та що казать, коли ви усе це самі знаєте, тільки прикидаєтеся бідним родичем, я мусила б покликати вас до себе в кабінет, викласти всі папери (В. Дрозд).
Словник української мови (СУМ-20)