розбишакуватий
РОЗБИШАКУВА́ТИЙ, а, е, розм.
1. Який може грабувати, вбивати людей.
У найдавніших джерелах Київської Русі варяги вперше згадуються саме як відчайдушні й розбишакуваті купці (з наук.-попул. літ.).
2. Який любить бешкетувати, пустувати.
– Хай хоч що, а не віддам чайки цим розбишакуватим хлопчиськам, які так безсердечно перебили крило бідній пташці (Ю. Збанацький);
– Господи праведний, і в кого воно таке вдалося розбишакувате? Учора горщик розбило, сьогодні дивлюся, а воно крізь друшляк попіл просіває (Григорій Тютюнник);
Яка ж вона гарна, ота розбишакувата, вередлива і насмішкувата випускниця школи! (М. Чабанівський);
* Образно. Вітер, по-літньому теплий і вже по-осінньому розбишакуватий, замів сліди біля школи (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)