розбишацький
РОЗБИША́ЦЬКИЙ, а, е, розм.
1. Прикм. до розбиша́ка.
Живучи цілий вік таким життям, вона звикла до його [нього] сама, раділа всякій удачі, допомагала в розбишацьких затіях... (Панас Мирний);
Пана .. убили [розбійники], а пані отаман розбишацький .. собі взяв (Б. Грінченко);
// Який складається з розбійників, розбишак.;
// Належний розбишаці.
Ці [зухвальці] тебе можуть зустріти і гострим ножем розбишацьким (М. Зеров);
// Власт. розбишаці, такий, як у розбишаки.
Йому все лиш снувалися поперед очі мертві, гидкі лиця злодіїв, .. бриніли в вухах їх заказані, незрозумілі слова та страшні, розбишацькі дотепи (І. Франко);
[Економ:] Чоловіка зо три, може, знайдеться між ними [охоронцями] таких, що можна покладатися, а останні розлетяться, як пір'я, од одного розбишацького посвисту (С. Васильченко);
– Це не було перебільшення: очі розбишацькі, жовті .. мала дівчина (Ю. Яновський);
На обличчі її не було розгубленості, воно мало той вираз збудженої розбишацької веселості, властивої для жінок (Григорій Тютюнник).
2. Стос. до розбишацтва.
[Перший старий ткач (увіходить):] Нехай мене Бог боронить, щоб я з вами в таку розбишацьку справу ліз (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)