розбрунькований
РОЗБРУНЬКО́ВАНИЙ, а, е.
Який розтулився, розкрився (про бруньки, квіти, листя).
З дерев, з молодого, щойно розбрунькованого листя капала вода, і від того весняна ніч була сповнена шурхоту та шелесту, хоч, навколо – жодної живої душі (В. Речмедін);
* Образно. Зоя має діло з телятами. Взимку порає їх, влітку пасе, радіє тим, що колгоспну череду виплекує та заразом ховає у лісі свою розбруньковану молодість (В. Земляк);
// Який покрився листям, квітами, сережками (про дерево).
Могутньо тягло звідусіль прісними запахами весни, свіжих вод, розбрунькованих верб... (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)