розбійництво
РОЗБІ́ЙНИЦТВО, а, с.
Заняття розбоєм.
– Добре, що прийшов, сину... Тепер помру спокійно. Вірю, що буде з тебе порядна людина. Розбійництво – недобре ремесло (В. Королевич);
[Оленка:] І хіба це страшно? Хіба арештують нас за злодійство або розбійництво? (Мирослав Ірчан).
Словник української мови (СУМ-20)