розбійництво
РОЗБІ́ЙНИЦТВО, а, с. Заняття розбоєм.
— Добре, що прийшов, сину… Тепер помру спокійно. Вірю, що буде з тебе порядна людина. Розбійництво — недобре ремесло (Три золоті сл., 1968, 141);
[Оленка:] І хіба це страшно? Хіба арештують нас за злодійство або розбійництво? (Ірчан, І, 1958, 175).
Словник української мови (СУМ-11)