розбійницький

РОЗБІ́ЙНИЦЬКИЙ, а, е.

1. Прикм. до розбі́йник 1.

На початку XIII століття на берегах Балтійського моря з’явилися розбійницькі орди Тевтонського ордена (Наука.., 6, 1963, 22);

Мельникова донька прийшла додому і жила тепер у великій славі. Дуже її хвалили за те, що допомогла зруйнувати розбійницьке гніздо (Три золоті сл., 1968, 136);

// Власт. розбійникові; такий, як у розбійника.

Він без радості приносив птицю до похмурого, з розбійницьким виразом обличчя лісника Шкаварлиги (Стельмах, II, 1962, 277);

Вилицювате, розбійницьке, з нахабними очима, лице його було розімліле від спеки і ліниве (Тют., Вир, 1964, 233).

2. Який характеризується розбоєм, загарбництвом.

— Ті війни [між князями] — се.. чисто розбійницькі війни (Фр., VI, 1951, 53);

Важливе місце в роботі [Празької] конференції зайняли міжнародні питання. Делегати затаврували ганьбою розбійницьку політику англійського імперіалізму та російського самодержавства в Персії (Ком. Укр., 1, 1962, 70).

Значення в інших словниках

1. розбійницький — розбі́йницький прикметник  Орфографічний словник української мови
2. розбійницький — -а, -е. 1》 Прикм. до розбійник 1). || Власт. розбійникові; такий, як у розбійника. 2》 Який характеризується розбоєм, загарбництвом.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розбійницький — РОЗБІ́ЙНИЦЬКИЙ, а, е. 1. Прикм. до розбі́йник 1. На початку XIII століття на берегах Балтійського моря з'явилися розбійницькі орди Тевтонського ордена (з наук.-попул. літ.); Мельникова донька прийшла додому і жила тепер у великій славі.  Словник української мови у 20 томах
4. розбійницький — Розбі́йницький, -ка, -ке  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. розбійницький — Розбійницький, -а, -е Разбойническій. Розбійницький син. Чуб. В розбійницьких наметах тихо й мирно. К. Іов. 25.  Словник української мови Грінченка