розбійниця

РОЗБІ́ЙНИЦЯ, і, ж. Жін. до розбі́йник.

— Дозвольте і мені, панове, річ держать! — Тут обізвалася Лисиця. — Розбійницю таку не так судить годиться (Гл., Вибр., 1957, 75);

Засвідчимо, всі на суді засвідчимо, що розбійниця хотіла молодицю втопити (Вільде, Сестри.., 1958, 333);

*Образно. Розбійниця сова безшумно вихопила з пташиної зграї одного щиглика собі на вечерю (Коп., Як вони.., 1948, 84).

Значення в інших словниках

1. розбійниця — розбі́йниця іменник жіночого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. розбійниця — -і. Жін. до розбійник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розбійниця — РОЗБІ́ЙНИЦЯ, і, ж. Жін. до розбі́йник. – Дозвольте і мені, панове, річ держать! – Тут обізвалася Лисиця. – Розбійницю таку не так судить годиться (Л.  Словник української мови у 20 томах
4. розбійниця — Розбі́йниця, -ці; -ниці, -ниць  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. розбійниця — Розбійниця, -ці ж. Разбойница.  Словник української мови Грінченка