розбійниця
РОЗБІ́ЙНИЦЯ, і, ж. Жін. до розбі́йник.
— Дозвольте і мені, панове, річ держать! — Тут обізвалася Лисиця. — Розбійницю таку не так судить годиться (Гл., Вибр., 1957, 75);
Засвідчимо, всі на суді засвідчимо, що розбійниця хотіла молодицю втопити (Вільде, Сестри.., 1958, 333);
*Образно. Розбійниця сова безшумно вихопила з пташиної зграї одного щиглика собі на вечерю (Коп., Як вони.., 1948, 84).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- розбійниця — розбі́йниця іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
- розбійниця — -і. Жін. до розбійник. Великий тлумачний словник сучасної мови
- розбійниця — РОЗБІ́ЙНИЦЯ, і, ж. Жін. до розбі́йник. – Дозвольте і мені, панове, річ держать! – Тут обізвалася Лисиця. – Розбійницю таку не так судить годиться (Л. Словник української мови у 20 томах
- розбійниця — Розбі́йниця, -ці; -ниці, -ниць Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- розбійниця — Розбійниця, -ці ж. Разбойница. Словник української мови Грінченка