розбійниця
РОЗБІ́ЙНИЦЯ, і, ж.
Жін. до розбі́йник.
– Дозвольте і мені, панове, річ держать! – Тут обізвалася Лисиця. – Розбійницю таку не так судить годиться (Л. Глібов);
Засвідчимо, всі на суді засвідчимо, що розбійниця хотіла молодицю втопити (Ірина Вільде);
* Образно. Розбійниця сова безшумно вихопила з пташиної зграї одного щиглика собі на вечерю (О. Копиленко).
Словник української мови (СУМ-20)