розбійничати
РОЗБІ́ЙНИЧАТИ, аю, аєш, недок.
Займатися розбоєм, грабіжництвом.
Королівські васали будували міцні замки і розбійничали на великих шляхах (з навч. літ.);
* Образно. Дівчина підбігла до того місця, де розбійничав хижак, і .. під сухою травицею побачила краєчок джмелиного гнізда (М. Стельмах);
// перен., розм. Чинити насильство, утиски, здирство і т. ін. щодо кого-небудь.
Данько почував, як прокидається в ньому лють до пришельців [військ Антанти], що з'явились з-за моря розбійничати на його рідній землі (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)