розбійничати

РОЗБІ́ЙНИЧАТИ, аю, аєш, недок. Займатися розбоєм, грабіжництвом.

Королівські васали будували міцні замки і розбійничали на великих шляхах (Іст. середніх віків, 1955, 89);

— Ти де був? — По Волзі їздив… — Розбійничав? — тихо спитав Хома (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 315);

*Образно. Дівчина підбігла до того місця, де розбійничав хижак, і.. під сухою травицею побачила краєчок джмелиного гнізда (Стельмах, І, 1962, 525);

// перен., розм. Чинити насильство, утиски, здирство і т. ін. щодо кого-небудь.

Данько почував, як прокидається в ньому лють до пришельців [військ Антанти], що з’явились з-за моря розбійничати на його рідній землі (Гончар, II, 1959, 46).

Значення в інших словниках

1. розбійничати — розбі́йничати дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. розбійничати — див. пустувати  Словник синонімів Вусика
3. розбійничати — -аю, -аєш, недок. Займатися розбоєм, грабіжництвом. || перен., розм. Чинити насильство, утиски, здирство і т. ін. щодо кого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. розбійничати — РОЗБІ́ЙНИЧАТИ, аю, аєш, недок. Займатися розбоєм, грабіжництвом. Королівські васали будували міцні замки і розбійничали на великих шляхах (з навч. літ.); * Образно. Дівчина підбігла до того місця, де розбійничав хижак, і ..  Словник української мови у 20 томах
5. розбійничати — БЕШКЕТУВА́ТИ (грубо порушувати загальноприйняті норми моралі й поведінки із застосуванням утисків, насильства), БЕЗЧИ́НСТВУВАТИ, РОЗБІ́ЙНИЧАТИ підсил. розм.; СВАВО́ЛИТИ, СВАВІ́ЛЬНИЧАТИ розм. (діяти на власний розсуд, ні на кого й ні на що не зважаючи).  Словник синонімів української мови