розвага
РОЗВА́ГА, и, ж.
1. Те, що розвеселяє, розважає людину.
Для середульшого сина Анта не було більшої розваги, як піти до корчениці [кузні], сісти там у куточку, дивитись, як кузнеці [ковалі] сиплють вугілля в горна, надувають міхи, розпікають крицю (С. Скляренко);
Шлях стелився їм далекий. Раділи йому тільки діти й підлітки, що їхатимуть верблюдами разом з матерями або верхи. Все, що зустрічатиметься їм у путі, буде для них розвагою і радістю (З. Тулуб);
// перев. мн. Заходи з метою розвеселяти, розважати людей.
Ясно, що й на ялинці чи на іменинах у Кіри Бася вигадала чимало дотепних розваг (О. Копиленко);
// Місце, де людина може повеселитися, розважити себе.
Тут, біля Дніпра, безліч розваг (О. Донченко);
Культурних розваг в комуні було тоді небагато. Приміщення під клуб ще не було відремонтоване (І. Микитенко).
2. Те, що заспокоює, утішає кого-небудь у горі, нещасті і т. ін.; утіха.
Воно так боліло, бідне серденятко в молоденької дівчини, зоставшися саме, саме на всьому світі – без помочі, без розваги... (Б. Грінченко).
3. Дія за знач. розважа́ти.
І не диво, що вона щиро прихилялася до Гордієвих слів. Адже він обрятував її від смерті, душу їй одживив своєю щирою розумною розвагою (Б. Грінченко);
В кінці вулиці стояв високий будинок; то був театр, – панська примха, для розваги (І. Нечуй-Левицький);
Йон мусив порадитись найповажніших жінок, які по недовгій розвазі поклали допустити з мужчин тільки Йона, маючи на увазі не останню роль, яку він грав у нинішньому важному випадкові (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)