розвержений
РОЗВЕ́РЖЕНИЙ, а, е, книжн.
1. Дієпр. пас. до розве́рзнути і розве́рзти.
* Образно. Коли в її пам'яті мимохіть ворухнулося слово “блискавиця”, вона справді побачила горобину ніч, розвержену синювато-білим сяйвом (М. Стельмах).
2. у знач. прикм. Який розверзся.
Несеться небо, сніг летить, спадають стрімголов в розвержену водяну безодню щогли з вітрилами (О. Довженко).
3. у знач. прикм. Розкиданий або зруйнований.
Тяжко загуділа, здригнулася земля і підкинула вгору сіру завісу розвержених будинків (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)