розвержений
РОЗВЕ́РЖЕНИЙ, а, е, ритор.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розве́рзнути і розве́рзти.
*Образно. Коли в її пам’яті мимохіть ворухнулося слово «блискавиця», вона справді побачила горобину ніч, розвержену синювато-білим сяйвом (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 884).
2. у знач. прикм. Який розверзся.
Несеться небо, сніг летить, спадають стрімголов в розвержену водяну безодню щогли з вітрилами (Довж., Зач. Десна, 1957, 402).
3. у знач. прикм. Розкиданий або зруйнований.
Тяжко загуділа, здригнулася земля і підкинула вгору сіру завісу розвержених будинків (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 557).
Словник української мови (СУМ-11)