розвихрений
РОЗВИ́ХРЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до розви́хрити.
Сніг, розвихрений копитом, птиць привіти угорі, – все в душі моїй відбито, наче небо у Дніпрі (В. Сосюра);
Дощу нема й тепер. Чорні стовпи кружляють у степу, високі гілки на вершині розвихрені, мов проклята квітка чортополоху (В. Кучер).
2. у знач. прикм. Який здійнявся вихором.
Під колесами тачанок сніг розвихрений летить (В. Сосюра);
Мчать автомобілі назустріч тучам пилюки, назустріч розвихреній соломі та листю, що вітер жене степом на них (О. Гончар);
// Який розтріпався, розметався в різні боки.
Над повіткою вітер бавився розвихреною стріхою (Н. Рибак);
Він ішов далі, простоволосий, з розвихреною світлою чуприною, стрункий, з гордо піднесеною головою (А. Хижняк);
На розпатланій, розвихреній чуприні його дрібненькою росичкою тремтіли краплини талого снігу (А. Дімаров).
Словник української мови (СУМ-20)