розвідувач
РОЗВІ́ДУВАЧ, а, ч.
Те саме, що розві́дник.
– Ну, а як у вас із шляхтою? – спитав він по хвилі, зважуючи кожне цехмістрове слово, як відомості розвідувача перед боєм (З. Тулуб);
Повітряні розвідувачі шукали ворога (М. Трублаїні);
В землі діють природні електромагнітні явища, і розвідувачеві легко помилитись (з наук.-попул. літ.);
Панкратов знав, що ідея .. розвідувальної мандрівки в тайгу має реальний ґрунт, знав він, що не один з цих молодих робітників охоче б пристав на пропозицію записати його до складу розвідувачів (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)