розганяти
РОЗГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і РОЗГО́НИТИ, ню, ниш, недок., РОЗІГНА́ТИ, розжену́, розжене́ш, док., кого, що.
1. Примушувати розійтися, розбігтися, розлетітися в різні боки.
Сам вибігав [Піхтір] із-за кущів з рушницею, розгонив розбіяк (С. Васильченко);
– Здається, ми розігнали веселу компанію, – тихо обізвався Казанцев до Олесі (І. Нечуй-Левицький);
Комарі .. висіли над людьми, димом би їх розігнати, проте на дим була в цю ніч заборона (О. Гончар);
// розм. Звільняти з роботи, служби (всіх або багатьох).
[Бережний:] Ружевський – людина з європейською освітою, яка непогано керує науковою лінією. Коли в нього є помилки, їх треба виправляти, а не розганяти культурні кадри! (І. Микитенко);
// перен., розм. Ліквідувати, розпускати організацію, установу, збори і т. ін.
[Нагар:] Нас вибрали від кораблів, і ніхто нас не розжене (О. Корнійчук).
2. що. Примушувати зникнути, розвіятися, розсіятися (про туман, темряву, хмару і т. ін.).
Вітер повіває, хмару розганяє (П. Чубинський);
У сінях було темно, лише через шпари дверей падало світло й розганяло темряву (Н. Кобринська);
Свіжий весняний вітер розігнав гнітючу задуху (І. Цюпа);
Чорногорські вітри розігнали мряку й відкрили людським очам блакитне небо (В. Гжицький);
// перен. Розвіювати що-небудь (сум, тугу, сумніви, переживання і т. ін.); відганяти щось (мрії, видіння тощо).
Все ж любов та свята – неземним огорта Мою душу і сум розганяє (І. Манжура);
Схилилась [жінка] низько-низько, і я не знав – плаче вона чи розганяє жаль свій пекучий? (Мирослав Ірчан);
Уляна – хоч зараз під вінець, рада батька-матір кинуть, аби з ним, з своїм милим, розгонити його тугу, веселити його очі ясні (Панас Мирний);
Петро сидів тихо, щоби йому [Грицеві] тих мрій не розігнати (Л. Мартович);
Надія здригнулась. Несподіваний чужий голос розігнав приємні видіння (Яків Баш).
3. що. Поступово збільшувати швидкість руху чого-небудь.
Голуб голуба ганяє – Вітер крила повертає І не пані – шестірня Камінь крутить, розганя (Л. Глібов);
– Ану, сідайте, я розжену санчата! – промовив він, підходячи до дівчат... (С. Васильченко).
4. що. Примушувати що-небудь розтектися, розійтися по поверхні, на всі боки.
Спритно, розганяючи руками брудні нафтові плями біля берега, хлопчаки пливли в море, на чисті зелені хвилі (О. Донченко).
5. що, рідше кого, розм. Збільшувати, розширювати.
Карпо Цар розганяв власне господарство вшир, захопив добрий шмат городу до присадибної ділянки (Ю. Яновський);
// безос.
– Справді, розігнало тебе, – покосилась на неї Вутанька, – мов куркуленчиху яку-небудь з хуторів (О. Гончар);
Розігнало щоки.
Розважа́ти (розганя́ти, рідко розго́нити, розві́ювати) / розва́жити (розігна́ти, розві́яти) нудьгу́ (журбу́, ту́гу, сум, го́ре і т. ін.) див. розважа́ти;
(1) Розганя́ти (розвіва́ти) / розігна́ти (розві́яти) су́мніви:
а) з'ясувавши що-небудь, зробивши певний вибір, заспокоюватися.
Ні, тільки вперед, – промовив Фрунзе, мовби розганяючи власні сумніви (О. Гончар);
б) (чиї) пояснивши, з'ясувавши щось, заспокоювати кого-небудь.
Давид хоче скоріше розвіяти дівочі сумніви. – Ти, Уляно, і не подумай чогось поганого. Після Великодня, нех воно горить, і до вінця підемо (М. Стельмах);
(2) Розганя́ти (розго́нити) / розігна́ти кров – прискорювати кровообіг.
Той притупцьовує на місці, той, розганяючи в собі кров, б'є-махає руками, неначе крильми (О. Гончар).
◇ Відганя́ти (проганя́ти, розганя́ти і т. ін.) / відігна́ти (прогна́ти, розігна́ти і т. ін.) сон (дрімо́ту) див. відганя́ти;
(3) Розганя́ти / розігна́ти сон – те саме, що Відганя́ти (проганя́ти, розганя́ти і т. ін.) / відігна́ти (прогна́ти, розігна́ти і т. ін.) сон (див. відганя́ти).
Стручисі не спалося .. Думки всякі розганяли сон (Б. Грінченко);
(4) Розганя́ти / розігна́ти сум – розважати кого-небудь, примушувати забути про свій смуток.
Недавно була сім'я велика, було так весело, гарно; а тепер нікому ні розважити, ні розігнати суму (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)