розгладжувати
РОЗГЛА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗГЛА́ДИТИ, джу, диш, док., що.
Розпрямляти що-небудь зібгане.
Ілько сів на капелюх, потім підвівся і, ніяковіючи, почав його розгладжувати (М. Томчаній);
Надя сіла до стола, з кишені куценького старого жакета витягла папірець і розгладила його долонями (Д. Ткач);
// Вирівнювати що-небудь.
Серед забутого місця пролягала широка дорога аж на гору. Грабарі зрівняли її, розгладили, хоч котись (Панас Мирний);
// Розправляючи (зморшки), робити шкіру гладенькою.
Довго розгладжувала .. [Марія] зморшки .. За буденними турботами й не помітила, коли прожила свій вік (С. Чорнобривець).
(1) Розгла́джувати / розгла́дити ву́са (бо́роду) – проводити руками по вусах (бороді і т. ін.), пригладжуючи їх.
Професор вдоволено розгладжував колючі вуса, посмикував білу борідку (Ю. Збанацький);
Гмиря, поважний, розгладив свою вогняну бороду, крекнув та й пішов до багаття (А. Головко);
Катерина підрівняла товсті вицвілі вуса [Антона], розгладила руді брови, що щітками стирчали на лобі (С. Чорнобривець);
(2) Розгла́джувати / розгла́дити чоло́ (обли́ччя, ши́ю, що́ки і т. ін.) – розправляти зморшки на чолі (обличчі, шиї, щоках і т. ін.).
Мачехін зітхає, розгладжуючи виголені щоки сухорлявою рукою (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)