розголошувати
РОЗГОЛО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗГОЛОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., що і без дод.
1. Піддавати розголосові, обнародувати що-небудь.
– Не розголошуйте якийсь час нікому, що ми тут знайшли (І. Франко);
Аркадій, не вважаючи за доцільне наперед розголошувати свій задум, спершу поділився проектом з своїм двоюрідним братом (Ірина Вільде);
Журнал широко розголосив скандальну історію з професором Іловайським (П. Колесник);
// Робити широко відомим, популярним.
2. Пускати чутку, поговір.
Не турбуйся ж бо: негарного про тебе не розголошу нічого (П. Куліш);
Був у неї син. То вона й розголосила скрізь, що дівчина, яка ніби приїхала погостити до неї, – це синова наречена (Я. Гримайло).
(1) Розголо́шувати ха́тні спра́ви – піддавати розголосові сварки, непорозуміння і т. ін. в хаті, сім'ї.
Словник української мови (СУМ-20)