розгульний
РОЗГУ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Нічим не стримуваний у дії, вияві (про явища природи).
Розгульний вітер ворушив білі шовкові коси ковили, і вони то виринали, то зникали серед рудого травостою (С. Добровольський);
Над донецькими степами .. мела розгульна віхола (В. Собко).
2. Сповнений розгулу (у 2 знач.).
Перед кінцем захочеш оглянути його [життя] – розгульне і солодке, зітхаючи оглянешся на свою молодість, і лежатиме вона перед тобою у всій красі (Ю. Яновський);
Вранці поручник почував себе, як після розгульної ночі, немов його вчора нагодували ляпанцями (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);
// Який супроводжує розгул.
Пропили її [Дарину] за дукача Плачинду, пропили зі сміхом, спочатку під сумні, а потім під розгульні сороміцькі пісні захмелілих .. куркулих (М. Стельмах).
3. Той, на якому можна розгулятися.
Притихне, спустіє незабаром Каховка, все літо кунятиме над Дніпром, ждучи осені, ждучи нового розгульного ярмарку... (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)