роздоріжжя
РОЗДОРІ́ЖЖЯ, я, с.
Місце, звідки розходяться або куди сходяться дві чи кілька доріг; розпуття.
Стояти було нестерпно, але йти кудись ще важче. Праворуч чи ліворуч, вперед чи назад – всі ці можливості роздоріжжя були однаково страшні й безглузді (В. Підмогильний);
// Те саме, що розви́лка 2.
Товарний потяг ішов задумано, повагом, залишаючи позад себе зелені вогні. Роздоріжжя гриміли під колесами – відходили в безвість (І. Микитенко);
Там, на роздоріжжі жолобів, де більші груди вугілля йшли в окремий жолоб, а менші в окремий, – сиділи діти (Мирослав Ірчан).
◇ (1) На роздорі́жжі (на розпу́тті), перев. зі сл. бути, стояти – у стані нерішучості, важких роздумів, вагань.
Після важкої розмови про батька почув [Рустем] себе краще. ..Чув, що стояв досі на роздоріжжі і врешті вибрав шлях (М. Коцюбинський);
[Коваль:] То до якого ж берега пристанемо? [Цар:] Зараз нічого не скажу вам... На роздоріжжі я... Все думаю (М. Зарудний);
Він сам був на роздоріжжі. Куди він віз її? Нащо йому було рятувати цю туземку? (Ю. Бедзик);
Наступного дня криничани найнялися. Аж полегшало одразу на душі: вже не стоятимуть на розпутті (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)