роздоріжжя
РОЗДОРІ́ЖЖЯ, я, с. Місце, звідки розходяться або куди сходяться дві чи кілька доріг; розпуття.
На одному з роздоріж у степу, на високій, наспіх спорудженій із снарядних ящиків трибуні стоїть випростаний майор Воронцов (Гончар, III, 1959, 129);
// Те саме, що розви́лка 2.
Товарний потяг ішов задумано, повагом, залишаючи позад себе зелені вогні. Роздоріжжя гриміли під колесами — відходили в безвість (Мик., II, 1957, 263);
Там, на роздоріжжі жолобів, де більші груди вугілля йшли в окремий жолоб, а менші в окремий, — сиділи діти (Ірчан, II, 1958, 257).
◊ На роздорі́жжі — у стані нерішучості, важких роздумів, вагань.
[Іван:] Стою на роздоріжжі, і яким шляхом іти — не знаю (К.-Карий, III, 1961, 19);
То було не запитання людини, що опинилась на роздоріжжі. Каргат не просив поради й допомоги (Шовк., Інженери, 1956, 195).
Словник української мови (СУМ-11)