роззброювати
РОЗЗБРО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗЗБРО́ЇТИ, о́ю, о́їш, док., кого, що.
1. Відбирати в кого-небудь зброю; позбавляти кого-, що-небудь засобів озброєння.
Під час, коли їх селяни роззброювали, розложено вогонь (І. Франко);
– Курінь трудящого люду треба зараз же роззброїти (Я. Качура);
З повним спокоєм роззброїв [Семенюк] юнака і надів його шапку на свою голову (Я. Галан).
2. перен. Змінювати погляди на що-небудь.
Космічні відстані роззброюють нашу уяву: Земля зі швидкістю 30 км/с обертається навколо Сонця, яке зі швидкістю 200 км/с рухається навколо центра Галактики (з наук.-попул. літ.);
// також без дод. Позбавляти можливості здійснити який-небудь намір, висловити або відстояти якусь думку і т. ін.
Дуже не хотілося [Дмитру] так думати. Роззброювала ота щира посмішка, оті чисті очі (В. Козаченко);
Тон його [Безпалька] мови – лагідний зовні, а всередині нетерплячий, рвучкий – дівчину зовсім роззброював (В. Підмогильний);
П'єнтак не наважився заперечити, його роззброїла та непохитна впевненість, яка прозвучала в голосі бригадира (С. Журахович).
Словник української мови (СУМ-20)