роззувати
РОЗЗУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗЗУ́ТИ, у́ю, у́єш, док., що.
Скидати взуття з чиїх-небудь ніг.
Роздягає [Мотря] його, роззуває... (Панас Мирний);
Мила милого роззує та ще й поцілує (приказка);
Малуша приготувала ложе для королівни, роззула її (С. Скляренко);
// безос.
Він катапультується, тобто вистрілює себе з літака разом із сидінням... Але довелось це робити при такій великій швидкості, що й шлемофон зірвало, роздягло й роззуло – саме шмаття лишилось (О. Гончар).
(1) Роззува́ти чо́боти (череви́ки і т. ін.) – скидати чоботи (черевики і т. ін.) з своїх ніг.
Ярошенко трохи вщух і, сердито сопучи, почав роззувати розхлябані, заболочені чоботи (В. Речмедін);
Мабуть, я черевики роззую. Ціліші будуть (О. Копиленко).
◇ (2) Роззу́ти о́чі – подивившись уважніше, побачити, помітити що-небудь.
Роззуй очі (Номис).
Словник української мови (СУМ-20)