розкраювати
РОЗКРА́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗКРА́ЯТИ, а́ю, а́єш, док., що.
Розділяти, різати на частини, шматки, порушуючи цілість чого-небудь.
Стало видно дорогу, що розкраювала навпіл прозорий осінній ліс (Ю. Бедзик);
[Данило:] Коли на твоїм порожнім лобі сяде муха, я поручусь, що муху надвоє розкраю (І. Карпенко-Карий);
Щілинка, що раніше була лише скраю, тепер наскрізь розкраяла маленьке тільце сопілки (А. Головко);
* Образно. Не загримів ні грім у хмарах, ні зловісні блискавки не розкраяли неба врочистим спалахом (О. Довженко);
// Наносити глибокі рани, розрубувати до крові.
Осатанівши від скаженого скруту, з нелюдською силою стали локшити ці леви [козаки] все, що їх оточало: .. розбивали надвоє голови, розкраювали молоді, вродливі обличчя (М. Старицький);
– Чого ви в'язнете, чого вам треба? Одійдіть геть, бо ще комусь голову розкраю! – крикнув на хлопців Іван (Л. Яновська).
◇ Кра́яти (рі́зати, розрива́ти, шматува́ти і т. ін.) / розкра́яти (розрі́зати, розірва́ти, розшматува́ти і т. ін.) се́рце (ду́шу, гру́ди) див. кра́яти;
(1) Розкра́яти і се́рце, і ду́шу (д) див. кра́яти.
Словник української мови (СУМ-20)