розправлятися

РОЗПРАВЛЯ́ТИСЯ¹, я́юся, я́єшся, недок., РОЗПРА́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. розпра́вляться; док.

1. Ставати прямим, рівним, розгладженим (про що-небудь скручене або зіжмакане, зім'яте).

Метка цеглина одбила і в ції [цієї ящірки] хвоста .. Хвіст, мов невеличка рибка, тріпався, .. то в кільце згортувався [згортався], то як швайка розправлявся (Панас Мирний);

// Вирівнюючись, розгладжуючись, зникати (про зморшки, складки і т. ін.).

У старого мов і зморшки на лобі почнуть розправляться (Панас Мирний);

На обличчі [Мармури] розправились борозни, привітнішим став погляд (С. Чорнобривець);

// Розгортатися, розкриватися (про листя, пелюстки).

На стеблині польового маку встигла розправитись лише одна червона, як жарина, пелюстка (С. Чорнобривець).

2. Випрямлятися, розгинатися, випростуватися.

– Що там таке? – боязко спитала вона, розправляючись і зводячи на діда свої очі (Панас Мирний);

Гнат розправився на всі плечі і вже глянув на Марію (П. Панч);

Аж ось прокинувсь чоловік, розправивсь, позіхнув (Грицько Григоренко);

З лялечки виходить метелик з маленькими м'якими крилами. Він кілька годин сидить на одному місці, поки його крила розправляться й зміцніють (з навч. літ.).

РОЗПРАВЛЯ́ТИСЯ², я́юся, я́єшся, недок., РОЗПРА́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. розпра́вляться; док., з ким – чим.

1. Учиняти розправу над ким-небудь, карати, мститися за щось.

Ми з ним розправимося, щоб не ябедничав (Панас Мирний);

З паліями самі, не дожидаючи війська, своєю властю розправились (А. Головко);

Ні для кого не секрет, що .. атестації дають змогу легко і потай розправитися з невгодними, незручними працівниками, котрі мислять критично (з газ.);

// Бажаючи звільнитися від кого-небудь, знищувати його.

Пани весь час намагались зловити Кармалюка, щоб з ним розправитись, та все це їм не вдавалось (з легенди);

– А як же думаєш розправитися з паном? (М. Стельмах);

Вони, як ми, розправляться з катами, і вийдуть “на-гора” з задушливої мли (В. Сосюра).

2. розм. З'їдати що-небудь повністю, не залишаючи нічого.

Сачко тим часом розправлявся з поросям, поливаючи його густим білим соусом (Л. Дмитерко);

Він сів до столу, випив вина й почав розправлятися з гусаком (С. Добровольський).

Значення в інших словниках

1. розправлятися — розправля́тися 1 дієслово недоконаного виду розгладжуватися; випростовуватися розправля́тися 2 дієслово недоконаного виду учиняти розправу; з'їдати  Орфографічний словник української мови
2. розправлятися — 1. вирівнюватися, розгладжуватися, розпростуватися; (- людину) випростуватися, розгинатися, випрямлятися, о. схоплюватися на рівні ноги; 2. (з ким) чинити розправу над, карати кого, мститися кому.  Словник синонімів Караванського
3. розправлятися — див. бити; карати  Словник синонімів Вусика
4. розправлятися — I -яюся, -яєшся, недок., розправитися, -влюся, -вишся; мн. розправляться; док. 1》 Ставати прямим, рівним, розгладженим (про що-небудь скручене або зіжмакане, зім'яте). || Вирівнюючись, розгладжуючись, зникати (про зморшки, складки і т. ін.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. розправлятися — Мстити, помстити  Словник чужослів Павло Штепа
6. розправлятися — розправля́ються / розпра́вляться пле́чі у кого і без додатка. Хто-небудь почуває себе впевнено, діє сміливо, рішуче. Розправляються плечі, в грудях росте високе почуття гордості (Д. Ткач).  Фразеологічний словник української мови
7. розправлятися — КАРА́ТИ кого (накладати кару, здійснювати покарання за щось), РОЗПРАВЛЯ́ТИСЯ з ким, підсил., ПРА́ВИТИСЯ з ким, розм.; ПРОВЧА́ТИ (ПРОУ́ЧУВАТИ) розм., НАВЧА́ТИ (НАУЧА́ТИ) розм., ПОВЧА́ТИ (ПОУЧА́ТИ) розм.  Словник синонімів української мови
8. розправлятися — РОЗПРАВЛЯ́ТИСЯ¹, я́юся, я́єшся, недок., РОЗПРА́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. розпра́вляться; док. 1. Ставати прямим, рівним, розгладженим (про що-небудь скручене або зіжмакане, зім’яте). Метка цеглина одбила і в ції [цієї ящірки] хвоста..  Словник української мови в 11 томах