розправлятися
РОЗПРАВЛЯ́ТИСЯ¹, я́юся, я́єшся, недок., РОЗПРА́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. розпра́вляться; док.
1. Ставати прямим, рівним, розгладженим (про що-небудь скручене або зіжмакане, зім’яте).
Метка цеглина одбила і в ції [цієї ящірки] хвоста.. Хвіст, мов невеличка рибка, тріпався, .. то в кільце згортувався [згортався], то як швайка розправлявся (Мирний, І, 1954, 256);
// Вирівнюючись, розгладжуючись, зникати (про зморшки, складки і т. ін.).
У старого мов і зморшки на лобі почнуть розправляться (Мирний, І, 1954, 225);
На обличчі [Мармури] розправились борозни, привітнішим став погляд (Чорн., Визвол. земля, 1959, 159);
// Розгортатися, розкриватися (про листя, пелюстки).
На стеблині польового маку встигла розправитись лише одна червона, як жарина, пелюстка (Чорн., Визвол. земля, 1959, 63).
2. Випрямлятися, розгинатися, випростовуватися.
— Що там таке? — боязко спитала вона, розправляючись і зводячи на діда свої очі (Мирний, І, 1954, 190);
Гнат розправився на всі плечі і вже глянув на Марію (Панч, В дорозі, 1959, 49);
Аж ось прокинувсь чоловік, розправивсь, позіхнув (Григ., Вибр., 1959, 359).
◊ Розправля́ються (розпра́вляться) кри́ла у кого — хтось проявляє повною мірою себе, свої сили, здібності, свій талант, хист до чого-небудь;
Розправля́ються (розпра́вляться) пле́чі у кого — хтось відчуває в собі появу нової сили, енергії під впливом чого-небудь.
Розправляються плечі, в грудях росте високе почуття гордості (Ткач, Жди.., 1959, 14).
РОЗПРАВЛЯ́ТИСЯ², я́юся, я́єшся, недок., РОЗПРА́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. розпра́вляться; док., з ким— чим.
1. Учиняти розправу над ким-небудь, карати, мститися за щось.
Налітаючи на села та повітові містечка, по-звірячому розправлявся [Махно] з радянським активом (Гончар, II, 1959, 233);
Ми з ним розправимося, щоб не ябедничав (Мирний, IV, 1955, 113);
З паліями самі, не дожидаючи війська, своєю властю розправились (Головко, II, 1957, 308);
// Бажаючи звільнитися від кого-небудь, знищувати його.
— А як же думаєш розправитися з паном? (Стельмах, І, 1962, 439);
Вони, як ми, розправляться з катами, і вийдуть «на-гора» з задушливої мли (Сос., І, 1957, 479).
2. розм. З’їдати що-небудь повністю, не залишаючи нічого.
Сачко тим часом розправлявся з поросям, поливаючи його густим білим соусом (Дмит., Розлука, 1957, 41);
Він сів до столу, випив вина й почав розправлятися з гусаком (Добр., Очак. розмир, 1965, 395).
Словник української мови (СУМ-11)