розправлятися

РОЗПРАВЛЯ́ТИСЯ¹, я́юся, я́єшся, недок., РОЗПРА́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. розпра́вляться; док.

1. Ставати прямим, рівним, розгладженим (про що-небудь скручене або зіжмакане, зім’яте).

Метка цеглина одбила і в ції [цієї ящірки] хвоста.. Хвіст, мов невеличка рибка, тріпався, .. то в кільце згортувався [згортався], то як швайка розправлявся (Мирний, І, 1954, 256);

// Вирівнюючись, розгладжуючись, зникати (про зморшки, складки і т. ін.).

У старого мов і зморшки на лобі почнуть розправляться (Мирний, І, 1954, 225);

На обличчі [Мармури] розправились борозни, привітнішим став погляд (Чорн., Визвол. земля, 1959, 159);

// Розгортатися, розкриватися (про листя, пелюстки).

На стеблині польового маку встигла розправитись лише одна червона, як жарина, пелюстка (Чорн., Визвол. земля, 1959, 63).

2. Випрямлятися, розгинатися, випростовуватися.

— Що там таке? — боязко спитала вона, розправляючись і зводячи на діда свої очі (Мирний, І, 1954, 190);

Гнат розправився на всі плечі і вже глянув на Марію (Панч, В дорозі, 1959, 49);

Аж ось прокинувсь чоловік, розправивсь, позіхнув (Григ., Вибр., 1959, 359).

◊ Розправля́ються (розпра́вляться) кри́ла у кого — хтось проявляє повною мірою себе, свої сили, здібності, свій талант, хист до чого-небудь;

Розправля́ються (розпра́вляться) пле́чі у кого — хтось відчуває в собі появу нової сили, енергії під впливом чого-небудь.

Розправляються плечі, в грудях росте високе почуття гордості (Ткач, Жди.., 1959, 14).

РОЗПРАВЛЯ́ТИСЯ², я́юся, я́єшся, недок., РОЗПРА́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. розпра́вляться; док., з ким— чим.

1. Учиняти розправу над ким-небудь, карати, мститися за щось.

Налітаючи на села та повітові містечка, по-звірячому розправлявся [Махно] з радянським активом (Гончар, II, 1959, 233);

Ми з ним розправимося, щоб не ябедничав (Мирний, IV, 1955, 113);

З паліями самі, не дожидаючи війська, своєю властю розправились (Головко, II, 1957, 308);

// Бажаючи звільнитися від кого-небудь, знищувати його.

— А як же думаєш розправитися з паном? (Стельмах, І, 1962, 439);

Вони, як ми, розправляться з катами, і вийдуть «на-гора» з задушливої мли (Сос., І, 1957, 479).

2. розм. З’їдати що-небудь повністю, не залишаючи нічого.

Сачко тим часом розправлявся з поросям, поливаючи його густим білим соусом (Дмит., Розлука, 1957, 41);

Він сів до столу, випив вина й почав розправлятися з гусаком (Добр., Очак. розмир, 1965, 395).