розпукатися
РОЗПУ́КАТИСЯ див. розпука́тися.
РОЗПУКА́ТИСЯ, а́ється і РОЗПУ́КУВАТИСЯ, ується, недок., РОЗПУ́КАТИСЯ, ається і РОЗПУ́КНУТИСЯ, неться, док., розм.
1. Виростаючи, розпускатися, розкриватися (про бруньки, квіти, листя).
Сади зацвітали, квітки розпукувались (І. Нечуй-Левицький);
Вишивала [Франка] бруньку квітки, що .. розпукатися ще не встигла (С. Чорнобривець);
Я квіт на гвоздиці, пуп'ях [пуп'янок] зеленистий. Розпукнутись – лячно; тулюсь попід листя (А. Кримський);
* Образно. Дівчинка, справді, як та квіточка, розпукується (Марко Вовчок);
* У порівн. Душа його розпукається, мов запізніла китиця яблуневого цвіту (Р. Іваничук);
// Вкриватися листям або квітками (про рослини).
Ніжно дихали вишневі листочки, розпукувалась до квітування біла акація (Ю. Яновський).
2. перен. Розриватися на шматки; лопатися.
Замкнула очі. Земля у хаті розпукалася, а баба в розколібину сточувалася і падала (В. Стефаник).
Словник української мови (СУМ-20)