розпуск
РО́ЗПУСК, у, ч.
1. Дія за знач. розпуска́ти, розпусти́ти 1, 8.
Всі гуртом випровадили Антося з дому і остались ждати до нового розпуску – до Великодня (А. Свидницький);
Пленум Всеукраїнського комітету незаможних селян у березні 1933 р. ухвалив постанову про їх [комнезамів] розпуск (з наук. літ.);
Здавалось Іванові, що за розпуск таких вістей та жде Пазю вічний кримінал (Л. Мартович).
2. заст. Послаблення вимогливості до кого-небудь.
– Через твій, каже, розпуск двох робітників утеряли [втратили]! (Марко Вовчок).
3. спец. Причіп без кузова.
Розпуск, зчіплюваний з автомобілем-тягачем, призначений для перевезення довгомірних вантажів (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)