розпусник

РОЗПУ́СНИК, а, ч.

Той, хто зневажає норми моралі, веде аморальний спосіб життя.

Доротті немов і не помітила його зажерливого погляду розпусника (Іван Ле);

Я .. знала, що вона [журналістка] просто їде до свого любовника – він, здається тайний розпусник (М. Хвильовий);

// Той, хто нікого не слухає.

Він тут що хоче, те й робить, розпусник такий... (С. Добровольський).

Значення в інших словниках

1. розпусник — розпу́сник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. розпусник — Блудник, потіпаха, волоцюга, з. публіка, як ім. придзиґльований, п! ГРІШНИК; п. ф. РОЗПУСНИЦЯ, блудниця і всі п. ф. від РОЗПУСНИК; вул. халява.  Словник синонімів Караванського
3. розпусник — Аморальний, бабич, бабій, бабник, баболюб, бахур, бахуруватий, безпутний, блудень, блудливець, блудливий, блудник, блудняк, блудяга, блудяжка, блудь, буцехвіст, волоцюга, вуличний, ґвалтівник, гріховод, гріховода, гріховодник, гріхоплут, гріхотворець...  Словник синонімів Вусика
4. розпусник — -а, ч. Той, хто зневажає норми моралі, веде аморальний спосіб життя.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. розпусник — РОЗПУ́СНИК (розпусний чоловік), РОЗПУ́ТНИК, БЕЗПУ́ТНИК розм., ПОТІПА́ХА (ПОТІПА́КА) лайл.; ГРІХОВО́ДНИК розм., ГРІХОВО́ДА розм., БА́ХУР лайл., БЛУДНИ́К заст. (той, хто веде розпусне статеве життя).  Словник синонімів української мови
6. розпусник — Розпу́сник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. розпусник — РОЗПУ́СНИК, а, ч. Той, хто зневажає норми моралі, веде аморальний спосіб життя. Доротті немов і не помітила його зажерливого погляду розпусника (Ле, В снопі.., 1960, 207); Він тут що хоче, те й робить, розпусник такий… (Добр., Очак. розмир, 1965, 26).  Словник української мови в 11 томах