розпусний
РОЗПУ́СНИЙ, а, е.
1. Який зневажає норми моралі, веде аморальний спосіб життя.
Ярославна захищає скривджену дівчину від кривдника – розпусного князя Галицького (М. Рильський);
Аксак перехопив мої листи і примусом одружив її [свою дочку] з луцьким каштеляном, розпусним і хворим дідом (З. Тулуб);
Її [Іродіади] дочка від першого шлюбу Саломея така ж мариославна й розпусна, як і мати, увійшла з нею в змову (з наук.-попул. літ.);
// Сповнений розпусти; непристойний.
На панщині співала [Ганна] розпусні пісні, сміялася (І. Франко);
Не приставав [Мільтон] ні до яких розпусних вигадок своїх товаришів, а ще навіть ганив їх за те (Леся Українка);
Чагар гладив мої пальці й говорив , що йому подобається .. те, що мої нігті обрізні й вони зовсім не такі, як у сучасних жінок. – Щось хижацьке й розпусне, – говорив він, – символізують ці довгі нігті (М. Хвильовий).
2. Який нікого не слухає, неслухняний; буйний.
Доля не раз .. виганяла його з тісної хати на улицю, між галасливих, розпусних хлопаків-уличників (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)